Сьогодні народився отаман Ничипір Серветник (Григоріїв) - 9 Лютого 2010

Закінчив державну двокласну школу в Новій Ушиці.
Учасник японсько-російської війни (у складі козачої кавалерії). Після війни служив у поліції Проскурова.
Із початком Першої світової війни пішов до армії добровольцем. Прапорщик 56-го піхотного полку (1914).
За військові заслуги у боях відзначений Георгіївським хрестом.
Штабс-капітан 58-го Празького піхотного полку російської армії (Бердичів, 1917). Активний учасник українізації частин російської армії.
У 1918 за Павла Скоропадського служив у Збройних Силах, полковник Армії Української Держави.
З II половини 1918 перейшов на сторону Симона Петлюри, готував заколот проти гетьмана П.Скоропадського на півдні України. В листопаді 1918 об'єднавши під своїм командуванням численні повстанські загони, передав їх у розпорядження Директорії УНР. Ведучи боротьбу проти білогвардійських військ повстанська армія (бл. 20 тис. чоловік) під командуванням Г. в грудні 1918 зайняла Миколаїв і продовжила наступ у напрямі на Херсон відзначившісь численними погромами.
Командир Херсонської дивізії Армії УНР (до 29.1.1919), командир 1-ї Задніпровської стрілецької бригади 3-ї Задніпровської стрілецької дивізії (з 19.2.1919).
В січні 1919 року, через два дні після арешту Петра Болбочана, отаман Матвій Григор'єв надіслав до штабу Запорозького корпусу в Кременчук таку заяву: "В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар'єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини."
Після відступу Директорії УНР з Києва, Г. 18.2.1919 розпочав переговори з більшовицьким урядом України і наприкінці лютого очолив Задніпровську стрілецьку бригаду Червоної Армії.
З квітня 1919 — командир 6-ї української радянської дивізії. Провів операцію по звільненню півдня України від військ Антанти, здобувши 10.3.1919 Херсон, а 15.3.1919 Одесу.
За взяття Одеси був нагороджений найвищої тодішньою радянською нагородою — орденом Червоного прапора[Джерело?], який йому вручив особисто Володимир Антонов-Овсієнко. [ред.] Повстанський отаман

Головний отаман Херсонщини і Таврії (1919)
7 травня 1919 року в Єлисаветграді (нині Кіровоград) Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. 8 травня він звернувся з універсалом «До українського народу», в якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів ЧК, та створення Рад без більшовиків. Як згадував Юрко Тютюнник, зразу ж після проголошення універсалу в штабі у Григор'єва з'явився політпрацівник 1-ї армії Шафранський, який після довгої розмови справив на Григор'єва враження, але остаточно не переконав його та не відмовив від боротьби. Григор'єв на прохання Шафранського звільнив заарештованих червоноармійців і надав потяг, на якому вони без перешкод виїхали.
9 травня повстанська армія розпочала наступ від Знам'янки — Олександрії — Куцівки на Катеринослав і Єлисаветград. 10 травня загони повстанців здобули Черкаси, 12-го — Кременчук, 13-го — Золотоношу. Але вже наступного дня Задніпрянська бригада і загони Шафранського відтіснили повстанців. Тоді Григор'єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну і оволодіти Харковом. Проте його подальшим успіхам перешкодили амбіції деяких керівників повстанських загонів, що не дозволило йому об'єднати всі антибільшовицькі сили. В кінці травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини під командуванням Ворошилова і Пархоменка, які зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині Григор'єв зі своїми військами змушений був відійти на Херсонщину.
Влітку 1919 війська Григор'єва об'єднались з загонами Нестора Махна, сам він був обраний командиром об'єднаної армії, а Махно — головою реввійськради. Одночасно Григор'єв вів потаємні переговори з генералом Денікиним (згідно Петру Аршинову денінинськи емісари були піймані та страчені). Це стало відомо Махну, який вирішив позбавитися Григор'єва.
25 липня 1919 року Махно з Григор'євим зустрілися в селі Оситняжка й домовилися через день провести мітинг в селі Сентовому, що у 12 кілометрах. 27 липня 1919 року у селі Сентовому за кілька хвилин до мітингу у приміщенні сільскої ради Григор'єв був звинувачений у погромах ординарцем Махна Чубенком, і був спочатку поранений Махном та Чубенком, а потім убитий одним за махновських вояків. Деякі загони військ Григор'єва приєднались до повстанців Нестора Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялась.
Похований у м. Олександрії (нині Кіровоградської обл.). Могила не збереглася.

		Четвер, 25.04.2024
	__________ЧОРНОШЛИЧНИК_________