Васи́ль Іва́нович Сімо́вич (*9 березня 1880, Гадинківці Галичина, Австро-Угорщина, нині: Гусятинського району Тернопільської області — †13 березня 1944), визначний український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923).

 

Біографія
По закінченні університету в Чернівцях (1904; учень С. Смаль-Стоцького) викладав там у вчительській семінарії; 1902—1903 — співредактор видання РУП, що друкувалися в Чернівцях (журнали «Гасло», «Селянин» та ін.) та рел. «Буковини» (1902—1903).
1914—1918 — співробітник Союзу Визволення України і організатор культурної праці в таборах для українських воєннополонених, яку продовжував від української урядової місії (1919 редактор газети «Шлях»). З мовних курсів для полонених виросла його «Практична граматика української мови» (1918), що в другому виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики. 1920—1923 в Берліні — був редактором в «Української накладні» Я. Оренштайна. [ред.] Наукова діяльність

1923—1933 — професор Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі (1926—1930 його ректор); це і участь у праці чесько-російського Празького лінгвістичного гуртка дали Сімовичу змогу зосередитися на науковій діяльності: скрипти з староболгарської мови і «Хрестоматія старо-української літератури»; статті з історії морфології (походження займенника що, історія іменників чоловічого роду на -о, морфологія прикметника), фонології (перехід є в о) й історії українського мовознавства і правопису (про граматику Лучкая, правописні системи Драгоманова, абеткові проекти Їречка).
З 1933 у Львові, де працює у товаристві «Просвіта» як редактор її науково-популярних видань, серед іншого журналів «Життя і Знання», в якому містить мовні статті пуристичного характеру; бере участь у редагуванні «Української Загальної Енциклопедії» (редактор відділу «Україна»), журналів «Назустріч», «Сьогочасне й Минуле», творів Т. Шевченка, І. Франка.
1939—1941 — професор Львівського університету, 1941—1944 редактор «Українського Видавництва». Праці львівського періоду присвячені проблемам сучасної й історії фонології й морфології (українське ненаголошене е, гармонія складів у парадигмі, лабіалізація л), історії правопису, а також практичним проблемам, мовної норми. Сімович був першим найвизначнішим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебніянським підходом до мови як вияву духовости нації (особливо виразно в статті «Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини», 1934). Сімович видав з коментарем твори Т. Шевченка («Кобзар» з поясненнями, Ляйпціґ, 1921), І. Франка (вид. творів у видавництві Оренштайна), Лесі Українки («Листування Лесі Українки з О. Маковеем», Л. 1938). Часткова бібліографія праць Сімовича є в брошурі П. Ковалева «Василь Сімович», Вінніпеґ, 1953. [ред.] Література



Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.