27 червня 1917 року (ст. ст.) для обговорення ситуації, спричиненої угодовською політикою Центральної Ради, відбулася таємна нарада Братства самостійників. У дискусії про конечну мету збройного виступу погляди розділились. Одні вважали, що треба рішуче усунути автономістів од влади, оголосити військову диктатуру в формі гетьманату, а згодом, коли буде встановлена тверда українська влада й коли нічого не загрожуватиме Україні, задекларувати республіканські засади. Новий український уряд повинен одразу запропонувати німцям сепаратний мир і відкликати українізовані частини з фронту на Батьківщину. Инші вважали, що такий план спричиниться до ворожнечі в українському таборі, врешті до руїни, отже, переворот треба спрямувати лише проти росіян, Центральну Раду залишити в ролі уряду, доповнивши її самостійниками. Поставивши росіян на коліна, вони розраховували довести автономістам, що ті бояться безсилого опудала. Братство самостійників, до якого на початку червня вступив Микола Міхновський, ухвалило рішення розрубати "гордіїв вузол” і використати "той дорогоцінний скарб, що ним є розбуджена стихія національних почувань українських народніх мас”. На нараді ухвалено збройно виступити й перебрати владу й проголосити в Каневі на могилі Тараса Шевченка створення Української держави. У плани було частково втаємничено командира Богданівського полку Юрія Капкана. Підполковник Капкан урочисто присягнув на вірність Самостійній Україні та впровадження революційного задуму Миколи Міхновського. Але Капкан присягу зламав і доповів про плани самостійників Винниченкові. Полковник Капкан грав подвійну ролю: й полуботківці, які готували повстання, й Центральна Рада та Генеральний військовий комітет, що були проти виступу, вважали його своїм. Довідавшись про плани самостійників, соціялістичні керівники Центральної Ради одразу вислали до полку полуботківців делегацію, щоб невтралізувати "їхній недобрий настрій”. Але делегація нічого не домоглася, "агітаційну промову Винниченкову полуботківці збули мовчанкою, прийнявши її зовсім холодно”. У цей час, 3 (16) липня, в Петрограді підняли повстання більшовики. Центральна російська влада захиталася. Кращої нагоди, щоб скинути російське ярмо, годі було чекати. Ще вночі 3 липня вислано гінця до штабу Звенигородського коша Вільного козацтва з наказом проти ночі на 5 липня знезброїти московські ешелони, що на той час перебуватимуть на їхньому терені, й вирушити до Києва на допомогу полуботківцям, а меншу частину вислати в напрямку Христинівки та Знам’янки – з метою захопити залізничні вузли й не допустити передислокації ворожого війська. Житомирській групі самостійників (старшини й козаки полку імени гетьмана Сагайдачного) було доручено захопити станцію Коростень. Чернигівським самостійникам наказано перетяти залізницю Гомель – Бахмач і захопити Бахмач. Сформована державниками частина в Полтаві мала захопити станцію Ромодан, а вірна частина з Кременчука – Знам’янку. Дислокований в Олександрійському повіті кінний полк, що перебував під упливом самостійників, ще 29 червня знезброїв росіян, забрав коней, перетворився на українську частину. Й чекав наказу. В Одесі, крім Гайдамацького полку, на який самостійники мали значні впливи, був ще й український кулеметний підрозділ. За сприятливої ситуації ці частини мали захопити важливу вузлову станцію Вознесенськ. Слід відзначити, що Братство самостійників чи не на кожній більшій телеграфній станції мало два-три довірених телеграфісти, через яких можна було таємно передавати накази. Третього липня 1917 р. полуботківці виставили низку ультимативних вимог до Центральної Ради й Тимчасового уряду: "Ми, українці-козаки, – говорилося в їхньому зверненні, – не хочемо мати свободи лише на папері, або пів-свободи. По проголошенні 1-го Універсалу (2-го Універсалу ми не визнаємо!) ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього ми всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з їхніх постів силою, не зважаючи на російський уряд. Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, поки що виганяємо зрадників без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядкуємось Центральній Раді. Тоді вона пануватиме в Києві та по всій Україні як у власній хаті. Тепер же, коли починається повстання, ми виставляємо 6 своїх людей, котрі мусять усім кермувати”. Центральна Рада відкинула самостійницькі вимоги полку імени гетьмана Павла Полуботка і вкотре закликала від’їхати на фронт захищати "матушку Росію”. Тоді 4 липня вранці відбулася нарада безпосередніх керівників повстання. Полуботківців представляли прапорники Майстренко і Квашенко, поручник Романенко, молоді урядовці Осадчий та Сподаренко. Всі вони були членами Союзу української державности, а двоє водночас належали до Братства самостійників. Саме на цій нараді було розроблено конкретний план першого в новітній українській історії повстання проти росіян. О 1-й годині ночі 5 липня 1917 р. полуботківці вирушили зі свого збірного пункту. Самостійники, які були у складі Богданівського полку (Віктор Павелко, Григорій Лук’янів, .... ДАЛІ БУДЕ
