Маестро політичних інтриг і щирий поборник вільної України
"Маестро політичних інтриг" і щирий поборник вільної України
Уродженцеві чигиринського Суботова Іванові Полтавцю-Остряниці судилося стати відомим військовим і політичним діячем України. Вже в 27 років, 1917-го, він, маючи за плечима досвід офіцерської служби в царській армії й боїв Першої світової війни, став організатором з’їзду вільного козацтва в Чигирині. На з’їзді 200 делегатів, що представляли понад 60 тисяч українських козаків, проголосували відродити територіяльну оруду за принципом полкової адміністрації часів Богдана Хмельницького та за те, щоб наказним отаманом козацтва обрати Павла Скоропадського. Сучасники відзначали, що пропонуючи кандидатуру Скоропадського, Полтавець-Остряниця врахував усе, що мало сподобатися козакам: і славу Скоропадського як бойового генерала та георгіївського кавалера, що керує найбільшим на німецькому фронті зукраїнізованим революційним корпусом, і те, що він нащадок стародавнього гетьманського роду... Його розрахунок справдився: проти цієї кандидатури особливих заперечень не було, бо иншої єдиної бути й не могло: козацтво з різних регіонів слабко орієнтувалося в персоналіях з инших країв... Так само було обрано генеральним писарем Кочубея – зі словами: "хай змиє ганебну пам’ять свого прадіда працею для нової України" (з натяком на Василя Кочубея, який зрадив Івана Мазепу). Раз за разом звертаючись до гісторії та знаменних в ній імен, Полтавець-Остряниця забезпечив своєму Звенигородському кошеві домінантні позиції на цьому з’їзді, а його самого було обрано першим генеральним осавулом козацтва. Вже того ж 1917 року вільне козацтво відзначилося в боях проти більшовиків та німецьких окупаційних військ... Наступною сходинкою в політичній кар’єрі Полтавця-Остряниці стало, що його призначили у травні 1918 року генеральним писарем гетьмана Української Держави – того ж таки Павла Скоропадського. У жовтні 1918-го до цієї посади додалося ще й що його обрали в Генеральну раду. Як упав гетьманат, Полтавець-Остряниця емігрує до Німеччини і 1920 року оселяється в М'юнхені. Він довго вірить ще в самостійну Україну. Створює Українське народнє козаче товариство (УНАКОТО) й видає власну газету – "Український козак". 1926 року був головним претендентом на почесну в еміграції посаду Головного отамана армії УНР і навіть на примарне, з огляду на ту ж таки еміграцію, гетьманство. Деякі джерела свідчать про те, що саме в цей час він потоваришував з Альфредом Розенбергом, який пізніше став одним з ідеологів німецького націонал-соціялізму та сумнозвісної "расової теорії". Через нього Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Райху з початком війни проти СРСР – лобіював українську самостійність. Коли ж побачив те, що навіть обіцяної спочатку жалюгідної автономії Україні від німців не бачити, то 1942 року остаточно порвав з політикою, зневірившись у справі свого життя... Помер Іван Полтавець-Остряниця 1957 року – в тому ж таки М'юнхені, за тисячі кілометрів від рідного Суботова. Підготував: Олександер БРАВАДА Джерело: "Прес-Центр"
