ТРАДИЦІЇ - концентраційні зразки, стереотипи діяльности, що шляхом тимчасового передатку забезпечують відтвір у житті людських спільнот, у діяльності нових поколінь акумульованого соціяльного досвіду. В літературі поняття Т. давно стало предметом обговорин філософів, культурологів, соціологів, етнографів, тощо. До питання про ролі Т. у процесі консолідації соціяльної системи зверталися у свій час і представники західньої й російської філософії історії (І.Г. Гердер, О. Шпенглер, Н.Я. Данилевський, тощо), й соціологи XIX ст., як от О. Конт, Е. Дюркгайм, Н. Кареєв, третій, зокрема, визначав Т. яко своєрідну звичку, сформовану на основі наслідування. Сучасні автори досліджують феномен Т. у різних аспектах, визначаючи його або як засіб соціялізації людини, або як інтеграційну соціяльну цілісність механізму. В останньому випадку Т. розглядаються або як «засіб стабілізації стосунків, що затвердилися в даному суспільстві», спосіб «здійснювати відтвір цих стосунків у нових поколіннях», або як «тип відносини між послідовними стадіями об'єкта, що розвивається», в тому й культури, коли «старе» переходить у «нове» і продуктивно «працює» в ньому, або як «усі види групових, соціяльно організованих стереотипів людської діяльности», або як елементи в структурі соціяльних норм. Т. формуються в процесі безпосередньої колективної діяльності людей що опановують природнє середовище, виступаючи тим власне соціяльним чинником, що, по-перше, забезпечує процес адаптації соціюму до умов середовища й, по-друге, виконує ролю первинного регулятора стосунків між членами соціюму. В процесі спільної діяльности, життєзабезпечення, людські локальні колективи накопичують визначений соціяльний досвід, і Т., оформляючи його у визначених стандартах поводження, здійснюють його добір, концентрацію і тимчасову передачу. Отакі властивості Т. дозволяють їм виконувати функцію забезпечувати цілісність соціюму: як колективно формувати, кодувати соціяльну інформацію; досить високий ступінь стійкости; сполучати свідомі і несвідомі чинники в процесі коли кодується й розшифровується соціяльна інформація; здатність до інтеграції індивідуального й надіндивідуального досвіду; відсутність твердости, однозначности в процесі коли регулюється за допомогою традицій поведінка людини і життя соціяльного організму, незвідність традицій до твердих алгоритмів діяльности. Т., як інтегральне явище, містять у собі звичаї, ритуали, обряди та инші стереотипізовані форми діяльности. Однак Т. не зводяться до цих форм, тому що, на відміну від них, не дають детальних розпоряджень у діяльності, формують лише спрямованість поведінки. Відзначені властивості дозволяють Т. виступати фактором внутрішньої консолідації саме великих людських спільнот, як от етноси, культурно-історичні типи, тобто спільнот слабко детермінованих, що володіють високим ступенем стохастичности. Ймовірнісний характер багатьох структурних ланок таких спільнот обумовлює те, що саме Т., що мають «рухливі рямці», «розпливчасті межі», стають законами зв'язку їхніх підсистем, законами ймовірнісними, статистичними. В. А. Алексеєва ТРАДИЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО - суспільство, ґрунтоване на відтворі схем людської діяльности, форм спілкування, організації побуту, культурних зразків. Традиція в ньому виступає головним способом передачі соціяльного досвіду з покоління в покоління, соціяльним зв'язком, що підкоряє собі особистісний розвиток людських індивідів. Якщо користуватися загальноприйнятою термінологією, можна сказати, що Т. о. охоплює розвиток докапіталістичних формацій або соціяльну еволюцію аж до початку розвитку індустріяльного суспільства. Якщо використовувати гіпотезу К. Маркса про три ступені історії, що відрізняються різними формами взаємозв'язку індивідів, можна охарактеризувати Т. о. як систему (або системи), де домінують форми особистої залежности людини від людини. Цим формам відповідає позаекономічний примус, що й виступає обмежником особистих воль людських індивідів. Т. о. не заохочує індивідуальної творчости, й соціяльні іновації здійснюються в ньому так би мовити самі собою, еволюційним шляхом впродовж життя й діяльности багатьох поколінь. Т. о. є «закритим», «замкнутим» суспільством, що оберігає норми і стандарти своєї культури від упливу й упливів з боку инших суспільств і культур. Т. о. починає утрачати свої позиції в міру розвитку торговельних, економічних контактів між країнами, в ході утвору універсальних засобів спілкування, техніки й технології, що відокремлює особисті зв'язки між людьми від їхніх функцій у процесах поділу діяльности. Виник машин та індустріяльної технології остаточно підриває систему особистих залежностей, що скріплювала основні структури Т. о. В. Е. Кемеров
