"Кожна мисляча людина не може не помітити такого знаменного факту. В міру того, як европейські держави набувають вільніших форм, у міру того, як у них затверджується засада рівноправности, розвивається освіта, збільшується самодіяльність суспільства й його участь у політичних справах, — у кожному суспільстві зміцнюється свідомість його індивідуальних особливостей. Католицька й феодальна Европа середніх століть не знала національного питання. Не знала його й Европа, створена вестфальським миром, Европа штучних держав... Національне питання поставлене й формульоване в XIX столітті. Воно витікає з факту визнання в народі етичної й вільної особистости, що має право на самостійну історію, отже на свою державу. Цей філософський і політичний принцип підкріплюється висновками наук, створених у наш час: антропології й науки про мову; він підтверджується висновками історії, що так розвинулася в XIX столітті. До того часу, як склалися антропологія й наука про мову, до сучасних успіхів історії, — "людство" в’являлося якоюсь безформною масою "неподільних частинок", що мало чим відрізнялися один від одного. Тепер людство уявляється, як система різнорідних людських груп, що голосно заявляють своє право на самобутнє існування... Різноманітність національних особливостей є корінна умова правильного ходу вселюдської цивілізації. Окремий народ, які б не були великі його здібності й багаті його матеріяльні засоби, може здійснити тільки одну зі сторін людського життя взагалі. Позбавити людство його різноманітних органів — значить позбавити його можливости проявити в усесвітній історії все багатство змісту людського духу. Єдність і винятковість цивілізації, одноманітність культурних форм осоружні всім умовам людського прогресу. Наука не відкидає поняття загальнолюдської цивілізації в тому значінні, що найважливіші результати розумового, етичного й економічного життя кожного народу стають надбанням усіх инших. Але філософія історії неспростовними даними доводить, що кожний з цих результатів міг бути здобутий тільки на ґрунті національної історії, що статуї Фідія й філософія Платона були грецьким утвором, що римське право є продукт римської історії, конституція Англії є її національне надбання... В ім'я повноти людської цивілізації всі народності покликані до діяльности, життя, однаково віддаленого й од замкнутого відчуження, й од сліпого наслідування. Кожна народність повинна дати людству те, що приховане в силах її духовно-етичної природи. Народня творчість — ось остання мета, вказувана кожному народові самою природою, — мета, без якої не може бути досягнуто досконалости роду людського... Підпорядкування всіх рас одній "усерятівній" цивілізації так само згубно діє на міжнароднє життя, як "усерятівна" адміністративна централізація на внутрішнє життя країни... Людина, позбавлена відчуття національности, нездатна до розумного духовного життя... Тільки народ, що говорить своєю мовою, здатний до прогресу в розумовому житті... Тільки людина, що перемогла в собі відчуття самокорисливости й бездушного космополитизму, віддала себе народній справі, вірує в силу й покликання свого народу, здібна до творчости й до істино великих справ; тому що вона діє з причини живої вічности народу, зі всім його минулим і майбутнім. За таких умов народ, звиклий до серйозної, наполегливої роботи над собою, не прагнутиме зовнішньо переважати; загальна праця викличе дійсну пошану одного народу до особистости иншого, й національна свобода зробиться законом загальнолюдського життя... Національність і праця, національність і творчість, національність і школа, національність і свобода — ці слова повинні зробитися однозначними... Проголошення національного принципу є справа великої культури, загальної роботи всіх народів Европи. Він проголошений в ім'я цивілізації і для цивілізації... Самосвідомість. Ось велике слово..." 11) Градовський О. Д. Національне питання в історії й літературі.
