Чорна Рада (Загальна рада) – це козацьке віче, відродини прадавньої традиції спільних вирішувань, що відомі ще з часів «Велесової книги» та Київської Руси. Ухвали Чорної ради традиційно вважали за конечні для всіх, зокрема й для старшини.
Чому її назвали «чорною»? Тому, що чорний колір символизує универсальність, у ньому змішано кольори всіх @рійських варен: білий або жовтий брахманів (мудреців), червоний – кшатріїв (воїнів), синій або зелений – вайшіїв (вільних господарів). До того ж чорний колір є кольором землі, що її в українській традиції завжди вважали за святу й вона була сакральним оберегом.
Слово «чорна» багато хто з сьогочасних гисториків виводить од слова «чернь» (простолюд), проте це пізніше прохваничне тлумачення. Чорний колір, так само як і соняшний (білий та жовтий), традиційно вважали за колір сили й колір елити, звідси «чорний пояс» (відзнака Майстра) й Чорні запорозці.
Чорні запорозці були елитною частиною вкраїнської армії. Більше звитяг, ніж цей полк, не мав, напевно, жадний кінний підрозділ Армії УНР. Про це й писав командарм Першого зимового походу Михайло Омелянович-Павленко: «Рідко яка частина в армії могла похвалитися такими бойовими трохвеями, як Чорні, – зазначав він, – десятки великих і малих гармат, сотні кулеметів, тисячі бранців; про обози й згадувати не випадає. Ніде не було більше забитих та поранених у боях, як серед Чорних. Полковника Дяченка самого не раз було поранено.
Всі пам’ятають святочний в’їзд пораненого полковника Дяченка з трьома одночасно з ним пораненими козаками до Станиславова; все місто милувалося тоді цим почесним походом: гарно виглядали поранені, що з люльками в зубах лежали на ношах, ще гарніше – ескорт козаків у типово наційональному вбранню з могутніми чубами, із загальним кольоритом борців, що тільки покинули бойовище. Пам’ятаю я оповідання лікарів і сестер-жалібниць у Станиславові, що дивувалися з нечуваної терплячости Чорних. «Таких залізних людей ми ще не бачили», – говорила мені старша сестра-жалібниця.
Перше моє персональне знайомство з полком було в бою під Старокостянтиновом (у листопаді 1919 р., в боях проти московських добровольців), коли я на власні очі бачив, як полковник Дяченко з невеликою сотнею летів визволяти свою гармату (сотника Чорниці), що вела бій із панцерником... Це був правдивий виліт соколів. Козаки в усьому чорному, з розвіяними в повітрі довгими шликами, викликали серед ворогів переполох».
А оце спогад козака-чорношличника Лавра Кемпе з Володарки, що під Києвом. «Емблемою-відзнакою Першого кінного Чорних запорожців полку був чорний прапор, на ньому – череп із двома кістками... – писав він. – На списах кіннотників – чорні прапорці. Ця відзнака була й на шапках-мазепинках із чорними шликами. Девизом полку було: Перемога або смерть!»
Окремого шику образові чорних запорожців надавало те, що всі бійці полку носили стару козацьку зачіску – «чуприну» (довге пасмо волосся на виголеній голові).
Крім чорних запорожців чорний шлик уживано в однострої таких підрозділів:
курінь чорних гайдамаків Гайдамацького коша Слобідської Вкраїни;
кулеметна сотня кінно-гайдамацького полку ім.К.Гордієнка;
1-й кінно-партизанський полк Січових Стрільців (отаман полку Олексій Козир-Зірка був колишнім кулеметником-гордієнківцем);
«Чорний курінь смерти» (його розгорнуто з Горбачівської повітової кінної сотні, згодом – Горбачівський полк) під проводом отамана Сашка Гуцула (колишній штабс-капитан 8-го Астраханського драгунського полку Олександер Козубський);
20-й Павлоградський кінний полк отамана Бахмача у складі Катеринославського кошу.
Джерело:
http://ukrlife.org/main/evshan/za_volyu6.htmhttp://uk.wikipedia.org/wiki/Чорні_запорожці 
