Булат - особливий вид криці, одержуваний не розтоплюючи залізо. На початку I тисячоліття до нової ери, індійські майстри зуміли розв'язати проблему отримувати пружну крицю не розтоплюючи залізо. Таку крицю називали булатом. Суміш руди й вугілля розігрівалася до дуже на ті часи високої температури, дуючи вже підігріте в иншій печі повітря (індусам довелося навіть винайти вогнетривку цеглу). Руда виняткової чистоти (шкідливі домішки також збільшують температуру топлення), сильно навуглецьовувалась не чимось, а графитом (також щоб виключити шкідливі домішки). Потім зайвий вуглець випалювався, й пічка дуже поволі (декілька діб) охолоджувалася. За цей термін і в розігрітому тільки до пластичного стану залізі відбувалася кристалізація. Отриманий таким чином метал називали булатом. Він містив зерна, покриті зовні крицею й наповнені залізом, унаслідок цього навіть при найтвердішому гарті він не втрачав пружности (залізо всередині зерен гарту не піддавалося). Але технологія отримувати булат виявлялася дуже складна для широкого розповсюду в давнину. Навіть проковувати крицю доводилося особливо, за мінімальної температури, щоб зерна не руйнувалися. Це робило процес проковування дуже трудомістким (що нижча температура, то важче кувати метал). А що температура нагріву оцінювалася зорово, — за відтінком свічення металу, кували булат тільки безмісячними ночами. Крім того, були потрібні графит і особливо чиста руда, — вони не скрізь були. Отже, аж до середини XIX століття булат залишався секретом індійських майстрів. Індійські фабрики енергійно працювали на вивіз, але не могли виробляти булатну крицю в об'ємі що потрібний озброїти армії всього світу. Індійський булат майже не потрапляв до Европи, але зустрічався в Азії, в світлі цього можливо, що панічні звістки римських військ про парфянську зброю, яка «нічим не пробивається, але сама все пробиває», мало під собою, окрім емоційної, ще і якусь реальну основу. Володіння Парфії тоді тягнулися до Інду. Булат вироблявся в Індії до кінця XVIII століття, коли індійських металургів розорено ввозом дешевого заліза з Англії. Булат зі Златоуста Таємницю булату розкрив цивілізованому людству російський дослідник Аносов у місті Златоуст 1830 року. Найліпші інтелекти Европи на той час уже декілька десятиріч працювали з цією проблемою, але тільки в Аносова для експериментів під рукою виявився тагильский магнетит. Проте, дуже незабаром, перш ніж ця технологія встигла отримати друге життя, було розроблено досконаліші методи отримувати крицю що поєднує твердість і пружність.
