...Крім обох частин ОУН, готувалися у військовому відношенні до майбутніх подій ще й инші політичні проводи українства. Зокрема, колишній генеральний писар гетьмана Скоропадського полк. І. Полтавець-Остряниця розробляв плани створити розгалужену мережу організацій "Українського народнього козацького руху" (УНАКОР). Сторону Директорії УНР прийняв, як уже говорилося вище, відомий Т. Боровець-Бульба, організатор "Поліської січи". Зрозуміло, що всі ці спроби започаткувати якусь українську збройну силу робили під пильним наглядом німців. Останні йшли на це свідомо, дозволяючи лише формувати допоміжні військові підрозділи й категорично відкидаючи саму гадку про можливість створити "Українську армію", союзну до гітлерівського вермахту. Залучали сили української еміграції до антирадянської діяльности у зв'язку з підготовою війни проти СРСР переважно по лінії спецслужб Німеччини, які мали різні погляди на це питання. У своїх спогадах колишній начальник VI-ї управи Головної імперської управли безпеки райху В. Шеленберг скаржиться на постійні суперечки на цьому ґрунті між шефом гестапо Г. М'юлером і начальником абверу В. Канарисом. Вони стосувалися насамперед до "використання українських націоналистичних лідерів Мельника й Бандери на польсько-російських рубежах". "Військова таємна служба, - писав В. Шеленберг, - бажала використати ці українські групи. М'юлер заперечував. Він вважав, що націоналистичні лідери переслідують власну политичну мету і, як правило, користуються зовсім неприпустимими методами роботи. Їхні дії викликають постійний неспокій серед основної маси польського населення".290 ... .... ...У середині червня 1941 р. до Кракова прибув президент Державного центру УНР А. Лівицький, котрий зустрівся з бандерівським керівництвом, а також мав розмову з представником мельниківського ПУН полк. Р. Сушком. На підставі проведених переговорів А. Лівицький виніс враження, що обидві фракції ОУН схиляються до того, щоб "дозволити Урядові УНР обняти владу в Україні", врахувавши інтереси різних течій української политичної думки.319 Особливу увагу бандерівці в цей час приділяли генерал-хорунжому В. Петрову, надзвичайно популярній постаті серед військовиків. Згаданий діяч, хоч у цілому погоджувався з доцільністю створити "об'єднавчий орган", але, не знаючи постави до цього німецької влади, повівся досить обережно. В листі від 16 червня 1941 р. генерал-поручникові М. Омеляновичу-Павленкові Петрів писав, що запланована від бандерівської ОУН акція може призвести до "тих помилок, яких було допущено як два роки тому на Карпатській Україні, так й під час походу на Польщу".320 У контексті зазначеного В. Петрів мав на увазі насамперед ту сумну обставину, що у згаданих ним подіях усі политичні сили українства виступили розрізнено, неорганізовано, а члени ОУН намагалися нав'язати всьому загалові власний сценар розвитку ситуації, мало зважаючи на инші думки. Аналогичної позиції щодо ініціятиви ОУН С. Бандери дотримувався й діяч УПСР С. Довгаль. Не відмовляючи бандерівцям у наполегливості й бойовитості, він також уважав, що було б "гріхом допускати їх до провідництва самих", ураховуючи їхню державну працю в Карпатській Україні. До того ж, на Довгалеву думку, висловлену в листі від 11 травня 1941 р. до В. Петрова, бандерівська "ОУН не має бажання догодити з громадянством і вириває з кіл досвідчених діячів поодиноких осіб, яких має намір підпорядкувати своїй системі".321 22 червня 1941 р. у Кракові відбувся Український національний з'їзд, який став останньою спробою сконсолідувати антикомуністичні сили українства напередодні війни. За даними ОУН С. Бандери, в роботі з'їзду взяли участь представники Державного центру УНР, гетьманського середовища, УНДО, ФНЄ Д. Палієва, инших политичних организацій, за винятком мельниківської ОУН. На з'їзді обрали Український національний комітет (УНК), головою якого заочно затвердили генерал-хорунжого В. Петрова, а секретарем - члена бандерівської ОУН В. Горбового. Проте з цієї широко розрекламованої акції нічого не вийшло. Учасники її в черговий раз продемонстрували невмілість поступатися власними амбіціями, долати не на словах, а на практиці наявні розбіжності, щиро прагнути до єдности в ім'я загальноукраїнських інтересів. Так, П. Скоропадський висунув умову, щоб у складі УНК не було представників від уряду УНР в екзилі. Коли ж із цим не погодились, то Гетьманська рада вирішила не брати участи в роботі Комітету. Не краще вели себе й уенерівці. Не бувши впевненим у легітимності УНК, рішуче відмовився від запропонованої йому посади генерал-хорунжий В. Петрів. Не згодився він і обійняти пост військового міністра в уряді -------------------------------------------------------------------------------- * Мотивуючи свою відмову від посади голови УНК, В. Петрів у листі від 26 червня 1941 р. до В. Горбового писав, що зініційована від бандерівців об'єднавча акція лише тоді матиме сенс, якщо до неї приєднаються або ж "бодай не будуть перешкоджати" групи А. Мельника, П. Скоропадського й А. Лівицького. Коли ж цього не станеться (а саме це мало місце), то, на думку генерала, всяка спроба об'єднання призведе лише до утворення "ще одної групи на еміграції та збільшення розбиття"... ...Я. Стецька, створеного 30 червня 1941 р.* До того ж, як свідчить активний учасник тих подій підполковник Армії УНР М. Хронов'ят, одразу після кінця з'їзду секретар УНК В. Горбовий мало зважав на думку инших членів комитету й одверто намагався підпорядкувати його роботу інтересам бандерівської ОУН.322 Поміж тим, не можна не відзначити, що відгуки про Український національній з'їзд докотилися, зокрема, до Франції й викликали заінтересованість серед української еміграції. М. Шумицький у листі від 9 липня 1941 р. библіотекареві Української библіотеки ім. С. Петлюри в Парижі І. Рудичеву, який у цей час перебував у Берлині, писав: "Чув я, що в Кракові відбувся якийсь Український конгрес. Був би радий почути від вас подробиці. - Чи справа йде про якусь приватну нараду, чи це є з'їзд цілої еміграції? Безумовно, в цей мент нам треба об'єднати всі наші сили".323 Такою була загальна думка, а практичні результати, як ми знаємо, виявилися нульовими. Отож, спроба бандерівської ОУН виступити в ролі чільної политичної организації й залучити до співпраці инші политичні проводи українства, зазнала невдачі. Це, як здається, мало поважні наслідки, штовхнуло провід ОУН на рішучіші дії щодо своїх политичних суперників. За словами сьогочасного политолога з Канади В. Поліщука, бандерівці, "знаючи, що неспроможні консолидувати не тільки всіх оунівців розколотої ОУН, але й инших "державників" на зразок Василя Мудрого, вирішили діяти "по-революційному",324 тобто стали на шлях збройно поборювати всіх своїх опонентів. Обраний від бандерівської ОУН шлях безкомпромісної боротьби не був їхнім винаходом, а відповідав до тогочасної дійсности. 16 червня 1941 р. у листі до Є. Врецьони ген. В. Петрів писав, що тепер ув Европі "робиться политика "Бісмарксистем", политика реальностей - крови й заліза, й біда тим, хто хоче ще жити в ілюзійоністичних способах минулого". Петрів ставить перед Врецьоною, як представником ОУН С. Бандери, таке сакраментальне питання: "А чи має наша еміграція в руках залізо й чи готова віддати, не хитаючись кров?" Як бачимо, лише бандерівці виявилися готовими взяти до рук "залізо".325 Не увійшовши до складу УНК і прагнучи до реваншу, мельниківці виступили з пропозицією об'єднати всі українські комбатантські організації. Попередньо це питання було обговорено на нараді за участю Р. Сушка й М. Капустянського, на яку було запрошено ген. М. Омеляновича-Павленка та голів комбатантських организацій Варшави, Праги, Берлина і Кракова. 29 червня 1941 р. у Кракові відбувся установчий з'їзд Української генеральної ради комбатантів (УГРК). Головою Ради обрали генерал-поручника М. Омеляновича-Павленка, а одним із його заступників став військовий референт ПУН генерал-хорунжий М. Капустянський. До складу Ради увійшов також член ПУН полковник Р. Сушко. На думку мельниківців, УГРК мав провести "підготовчу роботу до організації української збройної сили". Безумовно, А. Мельник був упевнений в тому, що матиме вирішальний вплив на утвір майбутньої української армії, а звідси - й на политичне та громадське життя в Україні. Але й від УГРК не було ніякої користи, бо спрага мельниківців надати діяльності цієї организації партійний, а не загальновкраїнський характер, призвела до її руїни. ....
