опис европейських ультраконсервативних рухів, зокрема й УНКТ
Примітки 1. Саме тому під розряд „фашистівських” не підпадає ідеологія А.Гітлера – нацизм. Згідно з гітлерівськими теоріями, на першому місці в суспільній свідомості має перебувати поняття раси, а не поняття держави (як це відзначаємо у фашизмі). Окрім того, для нацизму не є характерною така риса, як корпоративізм (спеціяльний устрій державного апарату, коли профспілкам надаються першорядні політичні функції). А фашизм є ще й по-суті корпоративно-синдикалістським тоталітарним рухом. Окрім того, низка дослідників, у тому й Ж.Желев, характеризують фашизм як „праву революцію”, „радикал-консерватизм” (див. Желев Ж. Фашизм: тоталитарное государство. – М., 1992). Нацизм на відміну від фашизму, мав низку ознак лівого руху й відкидав притаманний консерватизму традиціоналізм (традиції нацизму базувались на вагнерівсько-нібелунгівській основі й були радше завуальованою формою нигилізму, аніж якимось особливим традиціоналізмом. 2. „Шин Файн” (Seen Faine) – націоналістична організація в Північній Ірландії. Назва дослівно перекладається як „Самі собі”. Виникла на початку XX ст. як політична організація, яка боролася щоб визволити Ірландію з-під Англійського панування. Провідниками „Шин Файн” були Кевин О'Гарві, Данієл О'Конел, тощо. Згодом утворилась радикальна структура „Шин Файн” – Ірландська Революційна Армія. „Шин Файн” та ІРА й досі є головними чинниками дестабілізації ситуації в Північній Ірландії. 3. „Синфейнізм” – саме так у Галичині у 20-х роках називали ідеологію „Шин Файн”. 4. Сціборський Микола Орестович (28.03.1898 – 30.08.1941) – підполковник Армії УНР, один з ідеологів українського націоналізму, автор праць „Націократія”, „Сталінізм”, „Земельне питання”, „Робітництво і ОУН”, тощо. Заступник Є.Коновальця, як Голови Проводу Українських Націоналістів. Після розламу ОУН – один із найближчих соратників А.Мельника. Творець теорії націократії. Загинув унаслідок терористичного акту в Житомирі. 5. Павнд (Pawnd) Езра (1885-1950) — відомий американський поет, письменник, літературний критик, один з ідеологів фашизму. Автор праць "Personal”, "Католицька антологія”, "Patria mia” та ин. Виступав супротивником сучасного йому американського стилю життя й захоплювався Б.Мусоліні. 1913 р. емігрував до Парижа, взяв участь у Першій світовій війні. 1923 р. переїхав до Рапало (Італія). 1945 р. за антиамериканську діяльність був притягнутий до відповідальности перед судом США, одначе був визнаний навіженим. До кінця життя підтримував зв'язки лише зі своїм найближчим приятелем Е.Гемінґвеєм. 6. Евола (Evola) Юліюс (1898-1974) – барон, італійський философ та політичний діяч, один з теоретиків фашизму. Автор праць "Язичницький імперіялізм”, "Теорія Абсолютного Індивидуума”, "Феноменологія Абсолютного Індивидуума”, "Есей про магічний ідеалізм”, тощо. Теорія Еволи - вкрай консервативна, саме він запровадив термін "Консервативна Революція”. Через своє несприйняття фашистської дійсности й захопленість теоріями неодноразово вступав у конфлікти з Б.Мусоліні. Розрив між Мусоліні та Еволою стався 1934 р. після виходу Еволової книги "Повстання проти сьогочасного світу”. В повоєнний час італійський уряд намагався притягати Еволу до відповідальности за антидемократичні погляди. На суді Евола запропонував посадити на лаву підсудних також Платона. Данте, Митерниха, Бисмарка та инших осіб, які також заперечували демократію. Еволу було повністю виправдано. 7. М'юлер ван дем Брук Артур – один із ідеологів німецького «молодоконсерватизму», теоретик «Консервативної революції». У 20-х роках – лідер т.зв. «Червневого клубу». Стояв біля джерел німецького фашизму. Прихильників М'юлера ван дем Брука піддавали гонінням у часи гітлеризму. Нині М'юлер ван дем Брук - один з авторів, що їхні твори заборонено на Заході. Три роки тому московське видавництво «Арктогея» анонсувало вихід збірки праць М'юлера ван дем Брука, однак через низку причин проєкт зірвався. 8. Леонид Костарів та Петро Кожевников – чи не найзагадковіші постаті в українському націоналістичному русі. У 20-х рр. вони, як лідери Союзу Українських Фашистів, увійшли до Легії Українських Націоналістів, а 1929 р. – до ОУН. У 30-х рр. вони намагалися вести переговори з колами, ворожими до Є.Коновальця й, очевидно, готували внутрішній заколот в ОУН. Їх було звинувачено у шпигунській діяльності й виключено з ОУН. Після цього вони зникають з політичної сцени. 9. Оршан (Чемеринський) Ярослав (1902-1942) - український політичний діяч, публицист, автор низки пропагандистських брошур. Після розламу ОУН – на боці А.Мельника. Його розстріляли німці в Києві в Бабиному Яру з лютому 1942 р. 10 Андрієвський Виктор – український політичний діяч, активний прихильник гетьмана П.Скоропадського, автор низки статей, в них негативно ставився до українського націоналістичного руху. Автор спогадів „З минулого” (1923). 11. Онацький Євген Дометович (1894-1979) – діяч українського націоналістичного руху, професор, публицист. Завдяки дружнім стосункам з Б.Мусоліні зміг розбудувати значну мережу ОУН на Апенинському півострові. Автор праць «Фашизм і Італія», «Основи суспільного ладу», «Українська мала енциклопедія». «Українсько-італійський словник», «У вічному місті», «Портрети у профіль», тощо. 1943 р. був кинутий до нацистського концтабору. В повоєнний час жив ув Аргентині. 12. Від призвища одного з ідеологів раннього фашизму Габрієле д'Анунцйо (1864-1938), видатного італійського поета й письменника, державного діяча. Д'Анунцйо вперше в історії спробував створити корпоративну державу фашистівського типу, захопивши з невеликим загоном владу в містечку Фьюме, яке мало відійти після Першої світової війни до Південнославії, й утримуючи її з 12.09.1919 по 18.01.1921 рр. Ф'юманська конституція д'Анунцйо справила великий вплив на формування світогляду Б.Мусоліні. Після приходу фашистів до влади в Італії, д'Анунцйо було проголошено академиком, обрано до Найвищої фашистівської Ради, а також надано титул князя ди Монтеневозо. 13. 1942 р. той же Онацький у Празі видав книгу «Фашизм і Італія», де повторив гимн на адресу Мусоліні, але це вже не врятувало його: за рік Онацького було заарештовано, перевезено до Німеччини й кинуто до концтабору Заксенгавзен. 14. Кандиба (Ольжич) Олег Олександрович (1907-1944) – український поет, гісторик, археолог, діяч націоналістичного руху. Член ПУН, керівник культурницької референтури ПУН, професор Карлового університету (Прага), почесний доцент Гарвардського університету (США). У 1942-1944 рр. – фактичний керівник мельниківської ОУН. Закатований у німецькому концтаборі Заксенгавзен. 15. Усташі – члени ультраконсерватианої хорватської групи «Усташа», що діяла у 20-40-х рр. Усташі домагалися відновити незалежну Хорватську державу, застосовуючи у своїй діяльності всі можливі методи, в т.ч. й терор. Найвідомішим терористичним актом усташів є вбивство в Марселі 9.10.1934 р. короля Південнославії Олександра І та французського міністра закордонних справ Луї Варту. 16. «Залізна гвардія» – румунська націоналістична організація, що стояла на позиціях, близьких до фашистівських. Ліквідована у 1944-1945 рр. «Гвардію» створив полковник Кодряну. 1938 р. через одверто антиурядову діяльність Кордяну за наказом прем'єр-міністра Гоги було заарештовано й засуджено до 10 років тюремного ув'язнення. Водночас патріярх Кристя наклав анатему на лідера «Залізної гвардії». У 1938-1940 рр. «гвардійці» здійснили низку терористичних актів у Румунії. Після палацового заколоту 1940 р. та приходу до влади юного короля Мигая, „Гвардію” було реабілітовано, а її новий лідер Йон Антонеску посів пост прем'єр-міністра Румунії. 17. Шпенґлер Освальд (Spengler) (1880-1936) – німецький філософ, гісторик. Відомий завдяки своїй праці ”Занепад Европи” (1926-1928). Вважав село основою національної культури і в руйнації сільського громадового устрою вбачав початок загибелі европейської цивілізації. Шпенглер справив вплив на сучасне йому покоління й на консервативну думку в Европі міжвоєнного періоду. 18. Фалангізм – видозмінена (з урахунком Еспанської специфіки) форма фашизму, що була поширена в Еспанському суспільстві у 30-60-х рр. Засновником фалангізму став Хосе Антонйо Примо де Ривера (1903-1936, син Еспанського диктатора Мигеля Примо де Ривери). Спочатку фалангізм носив елітарний характер і учасниками руху були члени аристократичних родин. Після звірячого вбивства Х.Примо де Ривери за вказівкою демократичного уряду й початку громадянської війни в Еспанії, „Фалангу” очолив Ф.Франко. Франкістська „Фаланга” перетворилась на масову організацію і стала основою диктаторського режиму Франка. 19. Салазар (Salazar) Антонію ди Оливейра (1889-1970) – португальський державний і політичний діяч. Зарекомендував себе як видатний економіст, його праці про золотий стандарт і сільське господарство є класичними. У 1932-1970 рр. – прем’єр-міністер Португалії. Прихильник суворого курсу, він установив у Португалії диктатуру фашистівського типу. 20. Паліїв Дмитро (1896-1944) – український політичний та військовий діяч. 1918 р. – один з організаторів Листопадового повстання у Львові. Був активним учасником Української Військової Організації, Української Партії Національної Роботи, Українського Національно-Демократичного Об’єднання. 1938 р. створив Фронт Національної Єдности – виразно фашистівську українську організацію. Одверто вороже ставився до ОУН, через що кілька разів його фізично бито від бойовиків ОУН. 1943 р. вступив до дивізії СС „Галичина” й загинув у бою під Бродами (за иншими даними – покінчив життя самогубством). 21. "Oboz Narodowo-Radykalny” – польська праворадикальна організація, що діяла у 20-30-х рр. і стояла на профашистівських засадах. 22. Лісовський Роберт Антонович (1893-?) – видатний український график, художник, один із трьох учнів Г.Нарбута. 1932 р. створив ескіз т.зв. „націоналістичного Тризуба” – Тризуба, де замість середнього „зуба” було зображено меча. Після Другої світової війни працював і жив на еміграції. 23. Павелич (Pawelich) Анте (1887-1957) – хорватський політичний та державний діяч. У 30-х рр. очолив праворадикальну партію „Усташа”; орієнтуючись на італо-німецький союз, намагався за допомогою цих двох держав досягти незалежности Хорватії. 1940 р. став Поглавником (вождем) Хорватії. 1945 р. емігрував в Еспанію, де й помер. 24. Автор [Бондаренко] виражає глибоку вдячність проф. Макарчукові С.А. за надану інформацію щодо „Українсько-польсько-жидівського Трифашизму Галичина”. 25. Скоропадський Данило (1904-1957) – український поличний діяч, керівник монархічного руху в 1945-1957 рр, Гетьманич (1932-1945) та Гетьман (1945-1957), лідер Союзу Гетьманців-Державників. У 30-х рр. захоплювався фашистівськими й нацистськими ідеями, але не знаходив співчуття у свого батька та його найближчого оточення. З 1939 р. мешкав у Лондоні. У повоєнний час був найавторитетнішою фигурою українського політикуму, намагався об'єднати українські організації у визвольний фронт. Помер за нез’ясованих обставин у лондонському готелі, найвирогідніше ставши жертвою радянських спецслужб. 26. Вітор-Емануель ІІІ (1869-1947) – король Італії у 1900-1946 рр. Був прихильником суворої влади в країні, але сам її здійснити не міг. 1922 р. передав владу до рук Мусолині. У 1943 р. віддав наказа про арешт Б.Мусолині. За це потрапив у немилість до А.Гітлера, який готувався усунути легітимного італійського монарха. 5 червня 1944 р. італійські антифашисти фактично усунули короля від влади, призначивши регентом принца Умберта. 09.05.1946 р. король офіційно зрікся влади й виїхав до Єгипту, де й помер. 27. Томислав ІІ (справжнє ім'я – Джовані Сполето) – номінальний король Хорватії в часи Другої світової війни. 28. Горті (Horthi) де Наджибаніяй Микльовш (1868-1957) – угорський державний та політичний діяч. У роки Першої світової війни – головнокомандувач військово-морських сил Австро-Угорщини. 1919 р. очолив антикомуністичний рух в Угорщині. З 01.03.1920 р. – регент Угорщини та фактичний очільник держави. Адмирал. Ненавидів А.Гітлера, але вважав союз із ним потрібною умовою щоб зберегти незалежність Угорщини. Стояв на консервативно-аристократичних позиціях і був далекий від фашистівської ідеології. 1944 р. його скинули гітлерівці й кинули до в'язниці. 1945 р. виїхав у Португалію, де помер. 29. Манергайм (Mannerheim) Карл Густав Емиль фон (1867-1951) – барон, фінський військовий та політичний діяч. Творець Фінляндії й голова кількох фінських урядів. У 20-х рр. обраний президентом Фінляндії. Проводив сувору політику, в якій дехто вбачає елементи "ліберальної диктатури". Був консерватором за поглядами. 1941 р. мусів зректися влади, але на короткий термін, у 1944-1946 рр. повернув її собі. Після 1946 р. емігрував у Швайцарію, де й помер. 30. Примо де Ривера (Primo de Rivera) Мигель (1870-1930) – еспанський диктатор у 1923-1929 рр. Був прихильником суворої диктатури, яка не враховувала інтересів середнього стану та бідноти. Панування Примо де Ривери характеризувалось крайнім занепадом економики Еспанії. В результаті диктатор утратив підтримку армії і зрікся влади. Помер у Парижі. Його син, Хосе Антонйо Примо де Ривера, став засновником „Фаланги”. 31. Салаші Іштван – нацистський диктатор Угорщини 1944 р. 32. Риті Ристро – президент Фінляндії у 1941-1944 рр. 33. Франко-Багамонде (Franco-Bahamonde) Франциско Павлино Арменегильдо Теодульйо (1892-1975) – каудильйо Еспанії й лідер „Фаланги” у 1939-1975 рр., генералісимус. Прийшовши до влади в Еспанії внаслідок громадянської війни й підтримуваний від Німеччини, Франко знайшов сили дистанціюватися під А.Гітлера. У повоєнний час завдяки вдалим дипломатичним іграм витримав тиск США і зберіг у країні фашистівський режим. 34. Полтавець-Остряниця Іван (1890-1957) – український військовий та політичний діяч. 1918 р. – Генеральний писар. На еміграції створює Українське Народнє Козацьке Товариство (з 1936 р. – Український Народній Козачий Рух – УНАКОР). У 1920-х рр. знайомиться з Альфредом Розенбергом і стає його приятелем. За деякими даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив у нацистську партію. 1942 р. відійшов від політичної діяльности, помер у М'юнхені. 35. Волошин-Бірчак Іван – лідер УНАКОТО та УНАКОР на Волині. 1936 р. його заарештувала польська влада й звинуватила у шпигунстві на користь Німеччини. На судовому процесі був засуджений до смертної кари, яку, одначе, не було виконано. 1941 р. з’явився в оточенні Т.Боровця-Бульби та створює УПА „Поліська Січ”. Після 1943 р. доля невідома. 36. Вонсяницький Анастасій – лідер російських фашистів. У міжвоєнний час мешкав у Харбині, де видавав журнал „Фашист”. 37. Родзаєвський Костянтин – лідер „опортуністського” крила російського фашизму. Мешкав у Нью-Йорку і в 30-х рр. відколовся від основної групи Вонсяцького. У повоєнний час його арештував СМЕРШ і за вироком трибуналу його було страчено в СРСР. 38. Кагуляри – французька профашистівська організація генерала де ля Рока. 39. Мозлі (Mothlley) Освальд – лідер англійських фашистів. 40. Вогонь-Горбатюк Олександер – самозваний український генерал, що стояв на позиціях федеративного входу України до складу Росії. Був близький до російських фашистівських кіл. 41. Термін „ур-фашизм” запропонував Умберто Еко (див. його однойменну статтю в журналі „Сучасність”, 1996, № 5, сс. 43-51). Префікс „ур” має означати „споконвічність”, „натуральність”. Здається, цей термін Еко запозичив у Ю.Еволи, який у 30-х рр. широко вживав термін „ур”. Бібліографічні посилання 1. Корнилов Г. Еліта - це ті, хто визначає поняття й нав'язує їх иншим // День. - 1997. - 24 червня. 2. Палітычнія партії Беларусі. /Серыя «Гістарычныя сшыткі». - Мінск, 1994. - 4.2. - С. 9-18. Цікаво, що лідер БНСП Ф.Акиньчиць у 30-х рр. наголошував як на негативній стороні фашизму, так і на позитивній. На противагу одверто людиноненависницьким формам фашистівської диктатури, він говорив про «такі палітычны лад, каторы, апіраючыся на волю народа, має пазытыуна-творчую праграму, здольную да рэканструкцыі сучасних ня толькі грамадзка-палітычных, але і соцыяльна-эканамічных адносінау». (Акінчьць Ф.На пераломе // Новы Шлях.- 1934.-№3). 3. Juris L. The Trinity. – New York, 1970. 4. Мартинець В. Українське підпілля: від УВО до ОУН. - На чужині. - 1949. 5. Сціборський М. Націократія. - Париж: 1936. -С. 52-57. 6. Мартинець В. Ідеологія організованого і т.зв. «волевого» націоналізму. Порівняльно-аналітична студія. - Вініпег: 1954.-С. 14-54.; Бедрій А. Дмитро Донцов та ОУН // Сучасність. - 1993. - № ІІ. - С. 164-166. 7. Оршан Я. Доба націоналізму. - Париж: 1936. - С.6. 8. Націоналіст. - 1941. -№22. - 4 липня. 9. Кандиба О. До проблем культурної ділянки // Ольжич О. Незнаному воякові. - К.: 1994. - С. 187. 10. Там же.-С. 187-189. 11. Онацький Є. Фашизм й Італія. - Прага: 1942. -С.214. 12. Кандиба О. До проблем культурної ділянки. -К.: 1994.-С. 189. 13. Центральний державний архів найвищих органів влади і управління України. - Ф. 3833. - Оп.І. - Спр. 7. - Арк. 1-21. У дещо видозміненому вигляді «Конституцію» М.Сціборського опубліковано у праці: Червак Б. Державницький чин Миколи Сціборського. - К.: 1995. 14. Лисяк-Рудницький І. Націоналізм // Лисяк-Рудницький І. Історичні есеї. -Т. 2. - К.: 1994. - С. 251-252. 15. Онацький Є. У Вічному місті. - ІІІ. - Торонто, 1987 – С. 254. 16. Український переклад Програми «Фаланги» див.: „Українське Слово”. -1937. - 28 березня. 17. Бондаренко К. Ультраконсервативні течії в українській суспільно-політичній думці міжвоєнного періоду // Консерватизм і державотворення в Центрально-Східній Європі. Ювілейний збірник третіх, четвертих і п'ятих читань пам'яти В.Липинського. - Луцьк-Люблин, 1997. -С. 50-51; Він же. Конструктивізм деструктивного //Нова хвиля. - 1997.-№3. 18. Грицак Я. Нарис історії України ХІХ-ХХ ст. Формування модерної української нації. - К., 1996; Armstrong Т.А. Ukrainian Nationalism.-New York, 1963; Sugar P.F. (ed.) Eastern European Nationalism in 20th Century. - Washington, 1995. 19. За Україну. - 1939. - № 1. - С. 5-7. 20. Там же.-С. 10. 21. Центральний державний історичний архів України у Львові. - Ф.359. - Оп. 1. - Спр. 89. -Арк. 4-12. 22. Jarlan. Upior faszizmu // Літопис Української Повстанської Армії. - Т.8. - Торонто: 1980. - С. 180-202.
