Каарло Пенти Линкола (хвин. Kaarlo Pentti Linkola, народ. 7 грудня 1932 року, Гельсинки, Хвинляндія) — відомий хвинський радикальний енвайронменталист.
Бувши популярним у Хвинляндії та широко відомим за кордоном, уславився своїми працями в царині захисту довкілля, що в його руйнації винує як людство загалом, так і окремі людські співтовариства. Будвши мизантропом, Линкола зробив істотного внеска в розвиток ідей деіндустриялизації, бо пропонував уживати заходів для контролю над кількістю та якістю людської популяції, щоб зберегти природній баланс і порятувати Землю від людської експансії, що вона нищить як природу загалом, так і окремі бійологичні різновиди. Його ідеалом суспільства є керована від нечисленної освіченої елити всеосяжна наказова система, що в ній основна сила насельників живе за стандартами Середніх Віків і що там споживання обмежено вжитком тільки відновлюваних ресурсів. Народився 7 грудня 1932 року в Гельсинках, але вже змалку проводив багато часу за містом, у маєтку матери. Його батько, Каарло Линкола, був ректором Университету Гельсинків, а дід по материнській линії, Гуґо Суолахти, працював канцлером того таки университету. Після першого курсу Пенти Линкола пішов із зоологичного й ботаничного хвакультетів университету, вирішивши, що стане вільним дослідником природи. В дальші по цьому роки він спільно з О. Хилденом написав "Suuri lintukirja" («Велику книгу птахів») (1955р.).
Першою политичною публикацією Линколи став памхлет «За Батьківщину й людський рід» ("Isanmaan ja ihmisen puolesta") (1960р.), що в ньому він рішуче ставав за пацихвизм і підтримував відмову од військової служби з политичних або религійних переконань. У той час він мав багато друзів, але страждав од депресії.
В збірці есеїв "Unelmat paremmasta maailmasta" («Мрії про кращий світ») (1971р.) він уперше одверто висловився щодо своїх екологичних переконань. З того часу він далі виступав проти сьогочасного західнього способу життя й перевитрати природніх ресурсів, що цьому приділено й його останні книжки "Johdatus 1990-luvun ajatteluun" («Вступ до думок 90-х») (1989р.) і "Voisiko elama" (Чи «може життя перемогти») (2004р.), що є збірками його статтів, що їх опубликовано в ріжних хвинських газетах і часописах. У Хвинляндії всі Линколові книжки — "бестселери".
Линкола відомий своєю щирою любов'ю до птахів. У своїх творах Линкола захоплюється як хвинським лісом, так і природою загалом. Проте, він уважа, що треба знищити кішки, песці й деяких инші види в Хвинляндії, що їх він уважає за чужу й руйнівну до хвинської, природу.
Линкола — вважає, що религійність у багатьох аспектах корисна для суспільства. В политичному житті з деяких питань тримається право-консервативних поглядів.
Як хвилозопа, Линколу можна зхарактеризувати як бійоцентричного емпириста. Він уважає, що людина має займати набагато меншу екологичну нишу, ніж займає тепер, і вона має відмовитися від сьогочасних технологій і гонитви за економичним поступом. А також пропонує стерти великі міста з Земного обличчя за допомогою атомної зброї. Иноді, проте, він каже, що енвайроменталистське суспільство мусе мати розвинуту військову технологію для того, щоб захищати себе від завоювань не-енвайроменталистських суспільстов. Линкола вважає перенаселення за найбільшу загрозу життю на Землі, засоби для регуляції росту народонаселення він баче в широкому вжитку досягів евгеники. В своїх роботах Линкола описує людський рід ("homo destructivus") як ракову пухлину на тілі природи. Коли десь у світі починаються локальні війни, він часто виступає в засобах масової інформації з заявами, що війна є добром, бо сприяє спаду населення країн, що воюють.
Впродовж багатьох літ опоненти винують Линколу в екомаксимализмі, а в останній час він провокує численні суперечки своєю явною симпатією до Німеччини 1930-х років.
Пенти Линкола часто зтикається з активною протидією розповсюдку його критичних поглядів стосовно до західнього суспільства достатку — як із боку ріжних политичних организацій, так і приватних осіб. Але численні послідовники вважають його за "гуру", багато в чому завдяки тому, що він живе так, як сам навчає. Він живе на березі озера, в його будинку немає водогону, він не користає з автомобиля. Багато років він заробляє на життя рибальством на весловому човні, а рибу продає сусідам, і розвозить її покупцям верхи на коні. В теперішній час, попри те, що він давно вийшов на пенсію, Линкола далі лове рибу під кригою.

 

 

 

 

з вікіпедії