Середа, 12.12.2018

__________ЧОРНОШЛИЧНИК_________

Меню сайту
Категорії розділу
статті [46]
УНКТ [7]
Перший Кінний Повк Чорних Запорозців [7]
УВК [4]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 51
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » статті

Аскольд Лозинський: "Рецепт на мій стрес"
"Останнім часом мої подорожі в Україну кінчаються перенервуванням унаслідок стресу, що його я зазнаю від спілкування з різними верствами суспільства. Цей стрес стосується до української мови та не обмежений спілкуванням із владою. Всюди, де не обернуся, перебуваю в російськомовному оточенні, навіть читаючи українську книжку, що її видано в Україні. Мій стан загострений тому, що з кожним роком Україна як незалежна держава старшає, і тому ситуація виглядає безнадійнішою. Колись наївно вірив, що стан покращає. Ще більше мене нервує, коли мої друзі, часто мудрагелі із західніх округ, вияснюють мені, що це все тимчасове, та намагаються поправляти мою українську мову за радянським правописом. З Галичини, до речі, всі поети або хвилологи. Їм чомусь смішний мій акцент, але "все нормальне” з явищем у їхній державі, що від Збруча на схід майже всі розмовляють між собою по-російському. Справді українську мову розмовно можна почути тільки в західніх округах, і навіть це явище міняється, бо з кожним роком туди приїжджають "росіяни” чи инші "неукраїнці”. Тобто нормальне, що росіяни чи неукраїнці, хоч громадяни України, в Західній Україні розмовляють по-російському, й нормальне, що у Східній Україні всі, тобто українці, росіяни, татари, поляки, розмовляють по-російському. В додатку на потягу між Києвом і Львовом я почав читати українську книжку, що її написано чи відредаговано від людей, що їх я вважаю не тільки за українців, але навіть за наційоналистів, а цитати з російськомовних джерел залишаються російською мовою, немов російськомовні документи не треба перекладати на українську мову, бо й так усі розуміють по-російському. Цим разом я перебував тільки в Києві й коротко у Львові та Тернополі. В Києві на вулиці за п’ять днів почув тільки раз українську мову, хоч, може, й нечемно слідкував і підслуховував. В усіх моїх комерційних заходах треба було просити української мови. Лише инколи був відгук на мої прохання. Правда, тільки з тими, що відповіли по-нашому, я торгував. У моєму будинку, як і в минулому, появлялися приватні написи - зачиняти двері - російською й неграмотною англійською мовою. Я їх здирав та наліплював туди написи виправленою англійською та українською мовами, але мої написи витримували тільки близько однієї години. Правда, що після такої забави мої сусіди взагалі перестали вішати свої написи, мабуть, чекаючи на мій від’їзд. Пішов я до моєї улюбленої книгарні "Сяйво” на Великій Васильківській чи Червоноармійській вулиці, до україномовної кімнати чи комірки. У Києві була спека, охолодження працювало в просторій залі, що там містяться російськомовні книжки, а в українській комірчині як не було, так і немає охолодження. Помічниця в українській кімнаті говорила до мене по-російському. Я попросив викликати директорку, котра почала з російської, перейшла на українську мову, а я її запитав про одне видання та, між иншим, чому немає охолодження в українській комірчині. Вона вияснила, що немає коштів. Я запропонував, що я уфундую для української комірки охолодження. Вона тоді вияснила, що немає як уставити. Я без інженерського досвіду почав вияснювати, як це можна влаштувати. Вона пішла. Я купив книжку й пішов попри Басарабку, оглянув облупленого Ленина та подумав: "Хіба щось змінилось”. Опісля поїхав на Петрівку на книжковий базар, що там знайшов більше від двадцяти крамниць із російськомовними виданнями та заледве дві з українськими. Треба було закупити нову технику до мого помешкання. Я вийшов на закуп по Мережі (Інтернету), бо так я звик робити в США, й те саме мені порадили друзі в Україні. Одначе вкраїнська крамниця "Розетка” подавала на сайті інформації тільки по-російському. Я вирішив передзвонити, щоби домовитися придбати й доставити бажану технику. Три російськомовні асистенти врешті з’єднали мене з Олександром, що говорив по-українському. Поїхав я на захід потягом Київ-Львів. Мій сусід по люксу розмовляв по-українському. Ми провели приємну розмову. Врешті втомившись, я перепросив його, положився та почав читати першого тома архивних материялів про Бандеру. Тут я мало не дістав інсульта. Майже всі материяли, навіть листування між Стецьком і Бандерою, НКВД переклало на російську мову, а редактори так і залишили. Я не зміг прочитати материялу, гірш від того, я зрозумів, що редактори не відчували потреби перекласти на українську мову, бо вважають, що всі розуміють російську, й це "нормальне”. Рано вийшовши з потягу на стації у Львові й кілька днів пізніше в ресторані в Тернополі, я чув переважно українську, але инколи й російську. Мої колеги вияснили, що це росіяни чи татари, й тому розмовляють по-російському. Один із найяскравіших симптомів цієї хвороби – це недавній виступ пані прем’єр-министерки при пресовім, "не для камери”, клипі "все пропало”. Мабуть, це не здивувало мешканців України, що пані Юлія Тимошенко розмовляє по-українському для камери, але поза чи вдома говорить по-російському. Принаймні, вона перехрестилася. Деякі її однохракційники навіть публично, тобто по телебаченню, виступають по-російському. До речі, так і виглядає ціле суспільство з малими виїмками. Од влади до комерції, а навіть в освіті. Одвідав я одну особливу державну школу (художню), де відбулися збори з батьками. Правда, переважна більшість учителів виступала по-українському, але одна вчителька перепросилася й перейшла на російську мову. Як почала по-російському, так усі батьки перейшли на російську мову. Ця вчителька, напевно, й викладає по-російському. Гірш од того, переходять на російську мову всі учні та инші вчителі, й усі вважають, що це "нормальне”, а статистика вказує, що це ще одна школа з українською мовою навчання. Ставила вона завдання на літні каникули учням. Бажалось, щоби їй поставили навчитись державної мови під час літніх каникул. Мені здається, що в Україні, що тут державною мовою має бути українська, вона ніколи такою не буде, якщо не освідомиться, що малоросійство – це хвороба, яку треба лікувати. Перед лікуванням треба визначити, що организм чи суспільство хворе. На жаль, останній, що зрозуміє чи визнає свою хворобу, – це хворий. У сьогоднішній Україні можна прирівняти російськомовність до алкоголизму. Алкоголик не часто зрозуміє чи тим більше визнає, що в нього хвороба, яку треба лікувати, й тому не лікується. Довкола нього всі инші теж алкоголики, й тому не спроможні або не мають бажання це ствердити та почати процес лікування. Під час свого виступу на ІV Форумі в Києві 2007 р. Президент Виктір Ющенко, відповідаючи на мої зауваги щодо вкраїнської мови, сказав: "Я не можу насильно впроваджувати вкраїнську мову”. Я подумав: "Ви, пане Президенте, не тільки можете, але й маєте обов’язок моральний і конституційний”... Але треба робити конкретні вдумливі заходи. Людина – в основі своїй звірина, що в першу чергу намагається задовольнити свої бійологичні потреби, тобто бажання поїсти й забезпечитися від природи. Ці намагання проходять ступенево. Нечасто людина задовольняється примітивним забезпеченням. Тобто для пересічної людини життя – це змагання за достатками. В сьогоднішньому світі, що в ньому гроші – це завдоволення до надмірности бійологичних потреб, комерційна діяльність – це основа суспільства... Приходить на думку хвирма з продажу техники "Розетка”. Ця хвирма, як і кожна в Україні, проводить свої заходи майже винятково російською мовою. Коли б передумовою для лицензування й перебігу заходів було користуватися вкраїнською мовою, "Розетка” без вагання перейшла б на українську мову або, принайменше, запровадила б прийоритетно (не паралельно) вкраїнську мову. Це саме стосується до виступів речників влади по радиву чи телебаченню. Держава повинна лицензувати за найвищою ставкою певну кількість не-україномовних каналів. Усі инші зобов’язані вести етер по-українському або з українським перекладом. Уявіть прямий етер "кажи-показуй"-програми  ("ток-шов") російською мовою з рівночасним перекладом на мову вкраїнську. Кошт етеру стає подвійним. Раптово всі навчаються вкраїнської мови. Тут треба зрозуміти ріжницю між двома поняттями – "прийоритетно” й "паралельно”. Вкраїнська мова ніколи не пройде в рівнолежному (паралельному) відношенні з російською. Російська мова в Україні має перевагу (прийоритет) на триста п’ятдесят років гисторії. Вкраїнська мова потребує сьогодні прийоритету. Конституція є тільки основою на документі. Не втіливши конкретних програм, припис Конституції чи указ Президента, що без чогось конкретного доручає Кабинетові Министрів розробити програму впровадин української мови, немає значення. До речі, як показала пані Юлія в "усе пропало”, сьогоднішній Кабмин в особовому складі не має бажання цього зробити. Це мусить знати Президент, і тому його указ тільки показовий. Чи можна заборонити російську мову? Ні, але й не треба. До речі, Росія недавно поскаржилася в Организацію Безпеки та Спіробітництва в Европі, що в Україні дискриминують російську мову. Яка іронія й зухвалість! Чи у Хранції дискриминують англійську мову? Чи в Польщі – німецьку? Чи в Росії – українську? Всі дискриминують на користь державної мови. Чи не найвищий час, щоби в Україні позитивну дискриминацію відчула рідна мова?
 
Аскольд Лозинський
 
http://www.infoukes.com/newpathway/30-31-2009-Page-5-1.html
Категорія: статті | Додав: Чорношличник (14.03.2010)
Переглядів: 1015 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Календар
Архів записів
Цікаві сторінки
Copyright MyCorp © 2018
 
Locations of visitors to this page
наша пошта - chornoshlychnyk@yandex.ru
Створити безкоштовний сайт на uCoz